
Петро Гаврилов до монумента «Вічна Слава» приходить вже 20 років поспіль. І нині, як і мільйони українців, мріє про те, щоб на нашій землі знову панував мир.
До війни він був Миколою Петровим. Нове ім’я – на честь героя Брестської фортеці майора Гаврилова – йому дали, коли він ще зовсім юним хлопцем потрапив до військової контррозвідки. Вже після 45-го спробував вступати до Суворівського училища, але його не прийняли, бо до 13 років через війну він не зміг отримати освіти через.
День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні для нього – це важкі спогади про страшні роки й нелюдські випробування, величний подвиг, що подарував життя майбутнім поколінням.
«Війна забрала в мене двох братів, матір і батька. Наймолодшому братові було чотири з половиною роки», – ділиться спогадами Петро Гаврилов.


